📖 Ной та поїзд сновидінь
Розділ 1: Хмарна платформа
Високо над світом, де колії із зоряного світла вилися крізь пухнасті лавандові хмари, знаходилася Спляча Станція. Ной, маленький хлопчик з коротким чорним волоссям у синій піжамі з білими зірками, стояв на платформі. Він тер очі, відчуваючи велику втому, але сон ніяк не приходив. Він дивився у глибоке синє небо, сподіваючись на диво. Раптом пролунав ніжний дзвін, і затишний поїзд із теплими, світячими вікнами тихо підкотився по зоряних коліях. Поїзд був зроблений із лакованого дерева та блискучої латуні, і зупинився прямо перед Ноєм. Двері відчинилися з тихим шипінням пари. З вагону вийшов пан Піп, милий маленький провідник — червона панда у крихітному синьому кашкеті та жилетці. Він тепло посміхнувся Ною. «Ласкаво просимо на Зоряний Експрес!» — сказав пан Піп голосом, схожим на шелест сухого листя. «Готовий відшукати свої сни, малий мандрівнику?» Ной кивнув і зайшов у теплий вагон.
Розділ 2: Золотий ліхтарик
Ной пішов за паном Піпом. Усередині поїзда було тепло і пахло корицею та підсмаженим зефіром. Замість квитків пан Піп протягнув хлопчику руку. Він тримав крихітний, красивий латунний ліхтарик. Усередині нього тріпотіло маленьке золоте полум'я, освітлюючи каюту затишним світлом. «Це тобі,» — сказав пан Піп, вкладаючи ліхтарик у руки Ноя. Він був приємно теплим, мов чашка чаю. «Цей ліхтарик збиратиме твоє зоряне світло. Сьогодні нам треба назбирати достатньо падаючих зірок, щоб заживити двигун снів. Без них поїзд не зможе розвезти солодкі сни дітям на землі.» Ной притиснув ліхтарик до себе, відчуваючи прилив радості. Поїзд рушив, плавно ковзаючи по зоряних коліях. Ной дивився у вікно. Небо було сповнене сяючих туманностей та далеких сузір'їв, які ніби танцювали від нічного вітру. «А як нам ловити зірки?» — запитав Ной. Пан Піп посміхнувся і дав йому маленький сачок зі срібних ниток. «Просто стеж за небом,» — сказав він.
Розділ 3: Збір сновидінь
Ной відчинив вікно вагона. Прохолодний нічний вітер куйовдив його волосся, але хлопчику не було холодно. Раптом повз поїзд почав падати дощ із крихітних зірок, схожих на золоті бульбашки, що світяться. Пан Піп стояв поруч із власним ліхтариком. «Давай, Ною!» — гукнув провідник. Ной простягнув срібний сачок і зловив три сяючі зірки. Щойно вони потрапили в сачок, як скотилися прямо в його золотий ліхтарик, змусивши його світитися ще яскравіше й тепліше. Разом вони зловили десяток зірок, наповнивши купе яскравим золотим світлом. Двигун поїзда радісно заурчав, випускаючи хмаринки лавандової зоряної пари. Ной відчув, як його повіки стають дуже важкими. Тепло від ліхтарика розлилося по його руках, даруючи затишок і спокій. Пан Піп ніжно уклав його на м'яку полицю під ковдру із зірковим малюнком. Ной згорнувся калачиком і заплющив очі, поки поїзд летів усе вище крізь красиве небо, сповнене сузір'їв тварин. Він нарешті заснув, і його сни були повні зоряного світла.
