📖 Фоксі і згаслий світлячок
Розділ 1: Маленький вогник у траві
Ласкаво просимо до Шепітливого Лісу Синіх Дзвоників! Тут зелений мох пахне теплою корицею, гриби тихо наспівують у сутінках, а між деревами завжди гуляють легкі, лоскітливі вітерці. Саме тут жив маленький Фоксі — допитливий і добросердний, завжди готовий допомогти.\\\\n\\\\nТого вечора Фоксі повертавсся з прогулянки і вже думав про теплу вечерю, коли помітив щось незвичайне. Прямо на стежці, в траві, тьмяно мерехтіло крихітне золотаве вогнище — не більше за горошину.\\\\n\\\\nФоксі нахилилсся і обережно роздвинув травинки. Там лежав маленький світлячок — маленький Тікі — і його вогник мало не погас. Зазвичай Тікі світився яскраво і весело, але зараз він лежав на боці і ледь дихав.\\\\n\\\\n— Тіку! — ніжно сказав Фоксі. — Що з тобою?\\\\n— Я... я залетів занадто далеко від Срібного Пагорба, — ледь чутно відповів Тікі. — Там мої квіти... без них мій вогник гасне. Якщо я не повернусь до ранку — він згасне назовсім.\\\\n\\\\nСерце Фоксі стиснулося. Срібний Пагорб — це далеко. Між ним і лісом є і темний яр, і річка з камінням. Але Тікі дивився на Фоксі такими слабкими, але довірливими очками, що Фоксі вже знав відповідь.\\\\n\\\\n— Я відведу тебе додому, Тіку, — сказав Фоксі. — Тримайся.\\\\n\\\\nвін обережно взявся Тікі в складені лодочкою лапки, захищаючи його від вітру.
Розділ 2: Річка і камені-кроки
Тримаючи Тікі ближче до серця, Фоксі вирушив у дорогу. Маленький світлячок майже не рухавсся — лише зрідка ворушив вусиками, і його вогник то злегка яскравів, то знов тьмянів.\\\\n\\\\n— Тримайся, Тіку, — тихо підбадьорював Фоксі з кожним кроком.\\\\n\\\\nРаптом попереду почулося дивне: «Бульк-плюх! Бульк-плюх!» — і між деревами заблищала вода. Це була Кам'яна Річка — широка, зі швидкою течією і великими каменями, що стирчали з води рівномірними кроками.\\\\n\\\\n— Треба перестрибнути по каменях, — промовив Фоксі, зупинившся на березі.\\\\n\\\\nАле в нього вільні лише лапки, а в них — Тікі. Стрибати по каменях і одночасно тримати крихітного світлячка — справа непроста. Якщо посковзнутись — Тікі впаде у воду!\\\\n\\\\nФоксі не поспішав. він уважно вивчив кожен камінь, вибрав ті, що стирчать вище і виглядають надійно. Глибоко вдихнув.\\\\n\\\\n— Рахую до трьох, Тіку. Раз... два... три!\\\\n\\\\nПерший стрибок. Лапки впевнено впали на мокрий камінь. Другий стрибок. Третій. Четвертий — і раптом камінь під Фоксі злегка хитнувсся! він зловчивсся і відштовхнувсся до наступного — і вже за мить стояв на тому березі, цілий, з Тікі в лапках.\\\\n\\\\n— Ми зробили це! — прошепотів Фоксі.\\\\n— Ти зробив, — тихо відповів Тікі. — Ти не впустив мене.
Розділ 3: Срібний Пагорб і вогонь, що повернувся
Подолавши річку, Фоксі і Тікі нарешті піднялися на вершину Шепітливого Пагорба. Там, де схил переходив у рівну галявину, росли незвичайні квіти — срібні, з пелюстками, схожими на місяць у мініатюрі. Вони ніжно тремтіли від вітерця і від кожного руху їхніх пелюсток розходилось м'яке сяйво.\\\\n\\\\nЩойно Фоксі поставився Тікі поруч із першою квіткою, сталося дивовижне. Квітка, наче впізнавши старого друга, розкрила свою срібну серединку — і звідти потяглась тонесенька нитка чистого золотого сяйва просто до Тікі.\\\\n\\\\nВогник маленького світлячка спочатку затремтів, потім засвітивсся яскравіше — і раптом спалахнув повним, теплим золотим сяянням, яскравішим за будь-яку зірку!\\\\n\\\\n— Я знов горю! — вигукнув Тікі радісно і злетів, кружляючи над головою Фоксі. — Я живий!\\\\n\\\\nФоксі дививсся угору і щиро сміявсся від радості. Тікі виписував петлі і вісімки між деревами, залишаючи золоті сліди у темному повітрі.\\\\n\\\\nПотім він спустивсся і сів на носика Фоксі.\\\\n\\\\n— Ти врятував мій вогник, — тихо сказав Тікі. — Тепер я знаю: коли моє світло гасне — ти поруч. А поки ти поруч — воно не згасне.\\\\n\\\\nНа зворотній дорозі Фоксі йшов сам — але в темряві лісу попереду літав Тікі, освітлюючи шлях золотим вогнем. Так і йшли вони разом: один тримав вогник, а другий — освітлював дорогу. Бо справжня дружба — це коли ти і є чиїмось світлом.