📖 Сяючі ягоди Шелесткого Лісу
Розділ 1: Кущ, що світиться
У Шелесткому Лісі Синіх Дзвоників, де повітря пахне солодкою суницею і свіжою хвоєю, а зелений мох під лапками м'якенький, наче оксамитова подушечка, жив допитливий Фоксі. він знав кожну стежку, кожне дерево і кожен камінчик у цьому лісі — бо щодня досліджував нові куточки.\\\\n\\\\nАле сьогодні Фоксі знайшов щось, чого ніколи раніше не бачився. Між двома старими дубами стояв невеликий кущ — і він світився! Не яскраво, а ніжно, приглушено, немов хтось заклав усередину тихе багаття. Ягоди на ньому були синювато-золотаві, і від них розходилося тепло.\\\\n\\\\nФоксі підійшов і обережно торкнувсся однієї ягоди. Та злегка засяяла, а в його лапці стало тепло і затишно.\\\\n\\\\n— Це Ягоди Ділення, — почулось зверху. Фоксі задрав голову. На гілці сиділа стара білочка з сріблястим хвостом. — Вони смачні лише тоді, коли ти ділишся ними з кимось іншим. Якщо будеш їсти один — стануть несмачними.\\\\n\\\\nФоксі набрав повні лапки ягід і побіг стежками лісу — ділитись! Першою на шляху виявилась заєчка Стрибка, що сиділа на пеньку і сумно дивилась у землю.\\\\n\\\\n— Чому ти сумна? — запитав Фоксі.\\\\n— Мій улюблений листочок-парасолька впав у калюжу і намок, — зітхнула Стрибка. — Тепер нема чим укриватись від дощу.\\\\n\\\\nФоксі простягнув їй пригорщу ягід. Стрибка здивовано моргнула — і вкусила. Очі її відразу округлились від насолоди.
Розділ 2: Гроза і перший страх
Хоч би який шлях обрав Фоксі, ліс швидко затемнів. Над деревами з'явились великі сині хмари, що бурчали і поквапливо котились — наближалась справжня гроза.\\\\n\\\\nСтрибка злякалась і схупилась за стовбур дерева. Фоксі теж відчув тривогу — краплі вже починали барабанити по листях. Але в лапках ще залишились ягоди, і він знав: треба встигнути.\\\\n\\\\nРаптом з крон дерев донісся тихий писк. Фоксі задрав вуха. Писк повторювавсся — тонесенький, жалісний.\\\\n\\\\n— Там хтось є! — сказав Фоксі і побіг крізь перші краплі дощу.\\\\n\\\\nНа розгалуженні трьох доріжок, під великим папоротником, сиділо мале білченя. Воно зовсім загубилося і не знало, яким шляхом іти додому. Дощ мочив його маленький рудий хвостик, і від страху білченя тремтіло.\\\\n\\\\n— Не плач, — сказав Фоксі тихо і сів поряд, огороджуючи білченя від дощу своїм пухнастим хвостом. — Мене звати Фоксі. Я допоможу.\\\\n— Мене Рижик, — схлипнуло білченя. — Я йшов за метеликом і забув дорогу.\\\\n— Нічого. Ось, ці ягоди зігріють тебе. А потім ми разом знайдемо твій будиночок.\\\\n\\\\nРижик взяв ягоду — і тут же перестав тремтіти. Від ягоди розлилось тепло по всьому тільцю, наче маленьке сонечко опинилось всередині.
Розділ 3: Сяйво, що множиться
Коли Фоксі зробив свій добрий вибір і ділився ягодами щиро — без роздумів, без вагань — сталося справжнє диво!\\\\n\\\\nЩоразу, коли Фоксі давав ягоду комусь іншому, в кущі з'являлась нова! Ягоди не зменшувались — вони множились! Наче кущ бачив доброту і відповідав на неї своїм власним даруванням.\\\\n\\\\nЩогроза розійшлась так само швидко, як прийшла. Між деревами з'явилась велика яскрава веселка — широка, рівна, з усіма сімома кольорами. Рижик знайшов свій дуб і помахав хвостиком на прощання. Стрибка знайшла новий великий листок-парасольку — ще кращий за попередній.\\\\n\\\\nА Фоксі стояв на галявині, тримаючи останні дві ягоди в лапках. Одну він з'їв сам — і вона виявилась найсмачнішою, що він пробувався в житті: медовою, теплою, із присмаком суниці та ранкового сонця.\\\\n\\\\nБо та ягода була зароблена чимось, чого не купиш і не знайдеш у лісі просто так. Вона була зароблена добрим серцем.\\\\n\\\\nА ось друга ягода — Фоксі залишив під синім дзвоником. Для того, кому вона знадобиться наступного разу. Може, якийсь мандрівник знайде її, коли буде потрібно тепло.\\\\n\\\\nБо доброта — це коло. Вона повертається. Завжди.