📖 Хоробре серце у чарівному лісі
Розділ 1: Велика тінь та маленький Тікі
У Лісі Шепітливих Дзвоників пахло солодкою суницею і теплим медом. Тут грибочки тихо співали: «бум-бум-бум» — кожного ранку, коли сонечко розсипало свої промінчики між гілками. Маленький Фоксі дуже любив цей ліс і щодня гуляв стежинками між деревами.\\\\n\\\\nАле сьогодні щось було не так. Ліс мовчав. Навіть грибочки замовкли.\\\\n\\\\n— Шурх-шурх! — прошелестіло у кущах ліворуч.\\\\n\\\\nФоксі завмер, затамувавши подих. Серце застукотіло гучніше. З куща повільно виповзала величезна чорна тінь. Фоксі вже готувавсся бігти — але потім тінь пискнула. Дуже тихо. Дуже жалібно.\\\\n\\\\n— Ой! — здивувався Фоксі і підійшов ближче.\\\\n\\\\nЗ-під великого листка суниці виглядало крихітне мишеня. Воно тремтіло всім тільцем і жмурило великі чорні оченята. Тінь же виявилась просто тінню від листка — великого і кумедно-вухастого.\\\\n\\\\n— Привіт! — ніжно сказав Фоксі, присідаючи на навколішки, щоб бути з мишеням на одному рівні. — Мене звати Фоксі. А тебе?\\\\n— Т-Тікі, — прошепотіло мишеня, все ще тремтячи. — Я загубився і тепер дорогу до мамки не знаю. А тут є великий Камінь-Сплюх, і він загородив мені дорогу... Я боюсь його будити.\\\\n\\\\nФоксі подививсся туди, куди показував Тікі. І справді — через стежку лежав величезний моховий камінь. Він тихо хропів: «Хррр-пссс». Він спав!\\\\n\\\\nФоксі трохи злякавсся теж — камінь був дуже великий. Але Тікі дивився на Фоксі такими благальними оченятами, що серце Фоксі одразу потепліло.\\\\n\\\\n— Не хвилюйся, Тіку! Разом ми щось придумаємо, — сказав Фоксі рішуче.
Розділ 2: Сплячий велетень на стежці
— Туп-туп-туп! — ніжки Фоксі сміливо пішли вперед, до великого Каменя-Сплюха.\\\\n\\\\nНавколо пахло вогким, м'яким мохом і чимось солодким — може, суницею, що росла поруч. Тікі сидів позаду і ледь дихав від хвилювання, стискаючи маленькими лапками травинку.\\\\n\\\\nКамінь-Сплюх спав і голосно хропів: «Хррр-пссс, хррр-пссс!» Від кожного його видиху листочки навколо ворушилися, наче від вітру. Фоксі зупинивсся за крок від каменя і подумав: треба бути дуже ввічливим.\\\\n\\\\n— Вибачте, пане Каменю! — сказав Фоксі голосно і чемно.\\\\n\\\\nКамінь-Сплюх не відповів. Тільки хропів.\\\\n\\\\n— Пане Каменю, прокиньтеся, будь ласка! — повторив Фоксі ще голосніше.\\\\n\\\\nКамінь-Сплюх підтусивсся і одне велике, трохи мохувате оченя привідкрилося.\\\\n\\\\n— Мм? Хто тут? — пробурчав він низьким, гулким голосом, що нагадував гуркіт грому здалеку.\\\\n— Я Фоксі, а ось мій маленький друг Тікі. Він загубився і хоче пройти до мамки, — відповів Фоксі спокійно. — Ви не могли б трохи відсунутися?\\\\n\\\\nКамінь-Сплюх обидва ока відкрив і подививсся на Фоксі, потім — на Тікі, що несміло визирав з-за Фоксі спини.\\\\n\\\\n— Мм. Давненько мене не будили так ввічливо, — прогув він. — Зазвичай на мене просто натикаються і сваряться.\\\\n\\\\nВін трохи помовчав, наче обмірковував. Тікі стулив оченята, чекаючи на відповідь.\\\\n\\\\n— Гаразд, хлопці, — нарешті пробасив Камінь-Сплюх. — Зроблю для вас виняток.
Розділ 3: Світло всередині нас
Камінь-Сплюх солодко потягнувсся: «Охо-хо-хо!» — і весело посміхнувсся. Його велика мохувата голова поворухнулася вправо, і він ліниво відкотивсся убік, звільнивши широку стежку. Шлях вільний!\\\\n\\\\nФоксі та Тікі переглянулися і водночас зраділи. Разом вони вибігли на чарівну галявину, що ховалась за поворотом. Ой як же тут було гарно! Цвіли золоті квіти, що пахли солодким медом, між ними літали барвисті метелики, а посеред галявини дзюрчало маленьке срібне джерельце.\\\\n\\\\n— Мамо! — вигукнув Тікі і стрімголов кинувсся до великої миші, що занепокоєно бігала галявиною й шукала його.\\\\n\\\\nМама-миша підхопила Тікі і міцно-міцно притиснула до себе. Потім вона підняла голову і подивилася на Фоксі з такою теплою вдячністю, що Фоксі стало гарно і трохи ніяково водночас.\\\\n\\\\n— Дякую тобі, маленький хоробрий Фоксі, — тихо сказала вона. — Ти справжній друг.\\\\n\\\\nФоксі засоромивсся і поворушив вухами. він думав, що він боягуз — адже так лякавсся спочатку. Але тепер, стоячи на цій сонячній галявині і бачачи щасливого Тікі біля мами, Фоксі зрозумів кое-що важливе.\\\\n\\\\nСміливість — це не коли зовсім не страшно. Сміливість — це коли страшно, але ти все одно робиш те, що треба. Заради когось важливого. Заради друга.\\\\n\\\\nНа прощання Тікі подарував Фоксі маленький сушений квіточок — золотий, схожий на крихітне сонечко. Фоксі поклав його у кишеньку і пішов додому, насвистуючи пісеньку. А в серці Фоксі тепер жило нове знання: що всередині кожного, навіть дуже маленького, є велике і тепле світло. Треба лише його не приховувати.