📖 Фоксі і сміливий лісовий вогник
Розділ 1: Таємничий звук «Бух!»
Ласкаво просимо у Ліс Співаючих Дзвоників! Тут зелений мох пахне солодкою суницею, а маленькі квіточки тихо роблять «дінь-дінь». У цьому лісі живе Фоксі. він ще зовсім маленький, як пухнасте зайченя. Фоксі найбільше любить збирати росу, але дуже боїться гучних звуків. Раптом з-за великого дуба почулося гучне: «Бух! Шурх!». Ой! Сердечко Фоксі застукало швидко-швидко: тук-тук-тук! він хотів втекти і сховатися під листочок. Але тут із трави визирнув їжачок Пих. Його голочки зовсім не кололися, а на носику блищала крапелька води. «Шу-шу-шу, — прошепотів їжачок. — Не бійся, Фоксі! Давай подивимося разом, хто це там шумить?». Фоксі міцно стиснув свої маленькі кулачки. Що ж йому робити далі?
Розділ 2: Хто ховається у кущах?
Фоксі зробив глибокий вдих: «Фууух!». Це допомогло! він відчув себе трішки більшим і сильнішим. Разом із їжачком Пихом він підійшов ближче до великого куща малини, який смачно пахнув літом. Шурх-шурх! Гілочки розсунулися, і звідти вистрибнула... велика зелена Жабка Ква! Вона тримала в лапках маленький жовтий ліхтарик, який зовсім не світився. Жабка сумно зітхнула: «Ква-ква! Мій ліхтарик згас, і я загубила дорогу до свого ставка. Мені так страшно у темряві!». Жабка була великою, але зовсім не страшною, а дуже-дуже сумною. Її великі очі блищали від слізок. Фоксі зрозумів, що навіть великі жабки іноді бояться. йому дуже захотілося допомогти новій подружці знайти дорогу додому.
Розділ 3: Світло сміливого серця
Фоксі посміхнувся і обійняв Жабку Ква. Обійми були такими теплими, а пісенька «Ля-ля-ля» — такою веселою, що сталося справжнє диво! Жовтий ліхтарик у лапках жабки раптом спалахнув яскравим, золотим світлом. Воно було схоже на маленьке сонечко. Весь ліс навколо засяяв! Дзвоники заспівали свою найніжнішу мелодію. Жабка Ква радісно застрибала: «Ква-ква! Дякую, Фоксі! Ти найсміливіший у світі!». Тепер Фоксі знав, що страх зникає, коли ти допомагаєш іншим. Разом друзі швидко дійшли до ставка, де вода блищала, як срібло. Фоксі повернувся до свого ліжечка з м'якого моху, загорнувся у теплий листочок і солодко заснув. він більше не боявся звуків «Бух!», бо знав: у сміливому серці завжди живе чарівне світло.