📖 Заводний змій Хмарного міста
Розділ 1: Вітер до сніданку
Ніко жив на сьомому балконі Хмарного міста, де тости іноді відлітали ще до того, як масло встигало розтанути. Він любив винаходи більше за сон, а найбільше свій новий витвір: латунно-шовкового змія з маленькими шестернями, що клацали, мов чемні жуки. Його хмаринка-подруга Піппа погойдувалася поруч, м'яка й занепокоєна, поки місячне світло сріблило перлинні вежі. Ніко хотів, щоб змій затанцював над містом раніше, ніж хтось прокинеться. Піппа порадила перевіряти одну пружину за раз, але Ніко крутив ключ швидко, швидше, найшвидше. Змій затремтів нетерплячою музикою. На одну ідеальну мить він легко піднявся. Потім одна шестерня зіскочила. Шовкові крила розкрилися, і змій смикнув рукавицю Ніко з силою маленької бурі. Щоки хлопчика запалали. Він не хотів визнавати, що Піппа мала рацію. Він уявляв, як усе місто аплодує, якщо запуск вдасться зараз, і як сміятиметься, якщо він чекатиме. Вітер пахнув дощем і корицею з пекарень унизу, а всі мотузки на балконі гули попередженням.
Розділ 2: Втеча у небі
Заводний змій вирвався саме тоді, коли задзвонили ранкові дзвони. Він закрутився над Хмарним містом, розсипаючи іскри з шестерень і тягнучи в повітрі червону шовкову стрічку. Ніко кинувся до поруччя, готовий стрибнути на вантажну хмару й погнатися за ним. Піппа розтягнулася перед ним. Вона не кричала, бо хмари майже ніколи не кричать. Вона просто стала дуже нерухомою, і ця тиша допомогла Ніко почути клацання власних поспішних думок. Унизу між вежами пливли дирижаблі, діти переходили сяючі мости, а паперові журавлики несли листи до обсерваторії. Якщо Ніко кинеться навмання, він може налякати когось або збити з дороги. Він проковтнув гордість і почав дивитися. Він порахував петлі змія. Помітив, що той опускається, коли зігнутий мідний хвіст повертає на північ. Побачив, що ослаблена шестерня блимає кожного третього оберту. Чекати спершу було нестерпно, ніби тримати чхання всередині серця. Але місто поступово стало візерунком.
Розділ 3: Танець, розділений з усіма
Ніко й Піппа підвели м'яку ремонтну хмару під шлях змія. Ніко не хапав його. Він перечекав одну петлю, другу, а тоді підняв маленький магніт саме в мить, коли блиснула ослаблена шестерня. Змій опустився йому в руки з втомленим дзижчанням. Шовк пом'явся, одна латунна ребрина зігнулася, але винахід не був зруйнований. На балконі Ніко вибачився перед Піппою і перед змієм, бо просити від нього стільки поспіху було несправедливо. Разом вони очистили кожну шестерню, підтягнули кожен гвинтик і давали пружині відпочити між обертами. До заходу сонця на мостах зібралося все місто не тому, що винахід Ніко був ідеальним, а тому, що він запросив усіх допомогти перевірити його безпечно. Діти підказували напрям вітру, пекарі прив'язували до хвоста коричні стрічки, а Піппа підіймала змія на один обережний метр за раз. Коли він нарешті затанцював, то був схожий на золоту рибку в синьому морі зірок. Ніко зрозумів: терпіння — це майстерня, де сміливість отримує спокійні руки.
